§§§
[Ця колонка створена завдяки читачам і читачкам The Ukrainians Media, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Доєднуйтеся, щоб таких матеріалів було ще більше!]
§§§
Володимир Жаботинський, один з найвідоміших сіоністських ідеологів та публіцистів, у своїй знаменитій статті до ювілею Шевченка як одну з головних тем його поезії називав спалахи народного гніву.
У доречності такого визначення переконається кожен, хто читав Кобзаря. Але не забуваймо, що поет творив українську ідентичність в умовах, коли користуватися класичними інструментами сучасних націй було категорично не можливим. Історія була «окупована» Російською імперією — петербурзькі імператори з династії Романових, які, зрештою, дістали трон не через спадкоємність, а через банальне голосування аристократії, впевнено називали себе нащадками Рюриковичів і сприймали Київ своєю «древньою столицею», «матірʼю городов рускіх». Віра була «окупована» Російською церквою, яка заради поглинання Київської митрополії піде на наймасштабніші та найдраматичніші реформи у своїй історії.
Отже, залишалося повстання. І то у творчій трактовці Шевченка навіть повстання у донаціональний період були повстаннями національними, на захист ідентичності. І цим сприйняттям минулого поет окреслив і передбачив українське майбутнє.
Головні українські повстання відбуваються все ж таки саме тоді, коли українці відчувають загрозу українськості.
Цим українське повстання відрізняється від російського бунту. Російський бунт — завжди внутрішньонаціональний конфлікт, його сенс у тому, щоб вирішити, які росіяни визначатимуть майбутнє Росії — Пугачов чи Романови, Ленін чи Керенський, Врангель чи Ленін, Єльцин чи Горбачов. А українське повстання — про те, хто буде визначати майбутнє України: українці чи неукраїнці.
Саме тому два останніх Майдани були насправді не тільки і не стільки про чесні вибори чи європейський вибір, скільки про захист ідентичності. І саме тому я завжди казав, що для спалаху Майданів був потрібен Янукович, бо люди, які сприймали себе українцями, інстинктивно сприймали його чужим і ворожим. У 2004 році вони бачили, як Путін за допомогою фальсифікацій намагається привести до влади в Україні людину, що перед виборами, під виглядом своєї програми дій, оприлюднила проросійський політичний маніфест, написаний у Кремлі. А у 2013-му вони переконалися, що Янукович за вказівкою Путіна намагається заблокувати європейську асоціацію. При цьому, на відміну від своїх більш байдужих до питань ідентичності співвітчизників, ці українці сприймали інтеграцію до Європи не стільки як дорогу до добробуту, скільки як запобіжник проти поглинання України Росією.
Можна, звичайно, називати ці повстання рухом пасіонарної меншості проти імперського впливу, але ця пасіонарна меншість завжди спиралася на підтримку «інстинктивної більшості» українців, можливо, й не готових виходити на вулиці заради абстрактної національної ідеї, але разом з цим негативно налаштованих щодо імперського уявлення про їхнє «неіснування». І, до речі, у цій нездатності побачити «інстинктивну більшість» — головна російська помилка. У Москві завжди вірили, що мають справу з невеликою купкою «горлопанів», які вигадали незрозумілий український народ заради послаблення російського. І варто всіх цих горлопанів переписати і відловити, як усі інші з радістю оголосять себе «справжніми росіянами». Тому, до речі, такий шок був у Москві 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада України з комуністичною — а не «націоналістичною», як у балтійських країнах чи Грузії, — більшістю — проголосила незалежність нашої держави. Ну а найбільший шок був 1 грудня, адже була абсолютна певність у тому, що «простий українець» ніколи не проголосує проти єдності зі «старшим братом». Тому й кинулися цього «простого українця» виховувати — економічним шантажем, політичною пропагандою, культурною експансією, а тепер і війною.
Але в цієї російської медалі є і зворотний бік.
Коли українець виходить на повстання, він, може, і не бачить навколо себе більшості, але усвідомлює, що вона є, він спирається на той самий спалах народного гніву, який оспівав Шевченко і відзначив Жаботинський.
І тому українське повстання не може не перемогти.
Ілюстрація — Вадима Блонського. Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected]. Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції.
